Асканія-Нова — це коли ти їдеш “подивитись на степ”, а в результаті стоїш посеред України й дивишся на зебру. І мозок такий: перепрошую, що?
Тут усе трохи неочікуване. Степ не нудний, не порожній і точно не “просто трава”. Він дихає, рухається, шумить вітром і виглядає так, ніби розкинувся до самого краю світу. Простір такий, що хочеться розправити плечі — навіть якщо ти приїхала сюди просто на екскурсію.
Це найстаріший степовий заповідник у світі, але звучить це куди менш вражаюче, ніж відчувається насправді. Бо коли повз тебе проходить бізон — величезний, спокійний, абсолютно впевнений у собі — ти раптом згадуєш, що природа взагалі-то сильніша за всі наші міські графіки.
А ще цей край — про черешню. Таку, яку не купують “по 300 грамів”. Її беруть відром. Її їдять на ходу, над раковиною, на подвір’ї, під деревом. Вона солодка і соковита і іноді з червʼячками :). І ти розумієш: ну от, це і є літо.
Асканія-Нова — це не про гучність. Це про простір, у якому стає тихіше всередині.
Про степ, який не старається сподобатись — але все одно запам’ятовується надовго.
Висота – 18 см.
Відгуків немає, поки що.