Колись писанки не були “декором”. Візерунки на них складали не для краси, а щоб зберегти світло — сонце, тепло, порядок у світі. Геометрія там працювала як мова: лінія означала шлях, коло — життя, повтор — ритм, у якому все тримається.
У канадському Вегревілі цю ідею зробили видимою для всіх — величезна писанка стала знаком памʼяті про українців, які привезли з собою не тільки валізи, а й спосіб дивитись на світ.
Через орнамент. Через знак. Через сонце.
Сонцевізер — це не копія тієї писанки. Це її суть, зведена до ритму й кольору.
Жовтий — як світло.
Білий — як пауза.
Чорний — як контур, що тримає форму.
Висота – 18 см.




Відгуків немає, поки що.